Врахування психологічних аспектів під час активізації пізнавальних інтересів в умовах гуманізації навчально – виховного процесу.

Нові завдання шкільної освіти в Україні, що спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчального процесу в школі, визначають нові пріоритети  навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Ми живемо у третьому тисячолітті, у час комп'ютеризації та інтенсивного розвитку всіх галузей науки та виробництва, і глибоко усвідомлюємо незворотність демократичних змін, що відбуваються у суспільстві і освіті зокрема. Тому ми не повинні забувати про те, що сучасні діти не такі, якими були ми, отже, вони потребують від сучасного навчання чогось нового.Те, що було гарним учора, не є актуальним сьогодні.

Формування пізнавального інтересу - необхідна умова шкільного навчання. Не випадково, інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і

прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати

основами наук.

Як відомо, знання, отримані без інтересу, не стають корисними. Тому однією з найважчих і найважливіших завдань дидактики як була, так і залишається проблема виховання інтересу до навчання. 

Сьогодні потрібна людина не тільки споживає знання, але й вміє їх здобувати.

Нестандартні ситуації наших днів вимагають від нас широти інтересу. Інтерес - це реальна причина дій, що відчувається людиною як особливо важлива. Він є одним з постійних сильнодіючих мотивів діяльності. Інтерес можна визначити як позитивне оцінне ставлення суб'єкта до його діяльності. 

Особливий вид інтересу - інтерес до знань, або, як його прийнято тепер називати, пізнавальний інтерес. Його область - пізнавальна діяльність, упроцесі якої відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними способами або вміннями і навичками, за допомогою яких учень здобуває освіту.
Проблема інтересу як найважливішого стимулу розвитку особистості тепер все більше привертає до себе увагу, як педагогів, так і психологів. 

 Пізнавальний інтерес позитивно впливає не тільки на процес і результат діяльності, але і на протікання психічних процесів - мислення, уяви, пам'яті, уваги, які під впливом пізнавального інтересу набувають особливу активність і спрямованість. 

Пізнавальний інтерес - це один з найважливіших мотивів

навчання школярів. Під впливом пізнавального інтересу навчальна робота навіть у слабких учнів протікає більш продуктивно. Цей мотив забарвлює емоційно всю навчальну діяльність підлітка. У той же час він пов'язаний з іншими мотивами (відповідальністю перед батьками та колективом та ін.) Пізнавальний інтерес як мотив навчання спонукає учня до самостійної діяльності, при наявності інтересу процес оволодіння знаннями стає більш активним, творчим, що в свою чергу, впливає на зміцнення інтересу. Самостійне проникнення в нові галузі знання, подолання труднощів викликає почуття задоволення, гордості, успіху, тобто створює той емоційний фон, якийхарактерний для інтересу. 

Пізнавальний інтерес виступає і як сильний засіб навчання. Характеризуючи інтерес як засіб навчання, слід зробити застереження, що цікаве викладання - це не розважальне викладання, насичене ефективними дослідами, демонстраціями барвистих посібників, цікавими завданнями ірозповідями і т. д., це навіть не полегшене навчання, в якому все розказано, роз'яснено та учневі залишається тільки запам'ятати. Інтерес як засіб навчання діє тільки тоді, коли на перший план виступають внутрішні стимули, здатні утримати спалаху інтересу, що виникають при зовнішніх впливах. Новизна, незвичність, несподіванка, дивина, невідповідність раніше вивченого, всі ці особливості здатні не тільки викликати миттєвий інтерес, а й пробудити емоції, які породжують бажання вивчити матеріал більш глибоко, тобто сприяти стійкості інтересу. Класична педагогікаминулого стверджувала - "Смертельний гріх учителя - бути нудним". Коли дитина займається з-під палиці, вона доставляє вчителеві масу турбот і прикростей, коли ж діти займаються з охотою, то справа йде зовсім по-іншому. 

Активізація пізнавальної діяльності учня без розвитку його пізнавального інтересу не тільки важка, але практично і неможлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично порушувати, розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес учнів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису особистості, і як могутній засіб навчання, що виховує, підвищення його якості. 

Елементарним рівнем пізнавального інтересу можна вважати відкритий, безпосередній інтерес до нових фактів, цікавим явищам, які фігурують в інформації, отриманої учнем на уроці. На цій стадії - стадії цікавості учень задовольняється тільки цікавістю того чи іншого предмета, тієї чи іншої галузі знань. На цьому ступені в учнів ще не помічається прагнення до пізнання сутності.
Більш високим рівнем його є інтерес до знань істотних властивостей предметів і явищ, що більш глибоку часто невидиму їх внутрішню суть. Цей рівень, званий стадією допитливості, вимагає пошуку, здогади, активного оперування наявними знаннями, набутими способами. Стадія допитливості характеризується прагненням проникнути за межі видимого на щаблі розвитку пізнавального інтересу. Школяру властиві емоції подиву, радості пізнання. Учень, включаючись за власним бажанням у діяльність, наштовхується на труднощі і сам починає шукати причини невдачі. Допитливість, стаючи стійкою рисою характеру, представляє велику цінність для розвитку особистості. Ця стадія, як показали дослідження,характерні для молодших підлітків, які ще не мають достатнього теоретичного багажу, щоб проникнути в суть і в глиб речей, але вже відірвалися від елементарних конкретних дій і стають здатними до самостійного дедуктивного підходу до вивчення. 

Ще більш високий рівень пізнавального інтересу становить інтерес школяра до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення закономірностей, до встановлення загальних принципів явищ, що діють в різних умовах. Цей інтерес характеризує собою справді пізнавальний інтерес. Стадія пізнавального інтересу звичайно пов'язується з прагненням учня до вирішення проблемного питання. У центрі уваги школяра стає не готовий матеріал навчального предмета і не сама по собі діяльність, а питання, проблема. Пізнавальний інтерес, як особлива спрямованість особистості на пізнання навколишньої дійсності, характеризується безперервним поступальним рухом, сприяючим переходу школяра від незнання до знання, від менш повного і глибокого до більш повного і глибокого проникнення в сутність явищ. Для пізнавального інтересу характерно напругу думки, посилення волі, прояв почуттів, що ведуть до подолання труднощів у вирішенні завдань, до активних пошуків відповіді на проблемні питання.
Існує так само стадія теоретичного інтересу, пов'язана не тільки прагненням до пізнання закономірностей, теоретичних основ, але і з застосуванням їх на практиці, з'являється на певному етапі розвитку особистості та її світогляду. Цей ступінь характеризується активним впливом на світ, спрямованим на його перебудову, вимагає від особистості не тільки глибоких знань, вона пов'язана з формуванням стійких її переконань. На цей ступінь в змозі піднятися лише старші школярі, які мають теоретичну основу для формування наукових поглядів, правильного світорозуміння.
Ці ступені розвитку пізнавального інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес допомагає нам більш-менш точно визначити ставлення учня до предмету і ступінь впливу на особистість. І хоча ці стадії не всі приймають і виділяються вони суто умовно залишаються загальновизнаними. 

Умови формування пізнавального інтересу

Спираючись на величезний досвід минулого, на спеціальні дослідження і практику сучасного досвіду, можна говорити про умови, дотримання яких сприяє формуванню, розвитку і зміцненню пізнавального інтересу учнів:
1. Перша умова полягає в тому щоб, здійснювати максимальну опору на активну розумову діяльність учнів. Головною грунтом для розвитку пізнавальних сил і можливостей учнів, як і для розвитку, справді пізнавального інтересу, є ситуації рішення пізнавальних завдань, ситуації активного пошуку, здогадок, роздуми, ситуації розумового напруження, ситуації суперечливості суджень, зіткнення різних позицій, в яких необхідно розібратися самому , прийняти рішення, встати на певну точку зору.
2. Друга умова передбачає забезпечення формування пізнавальних інтересів і особистості в цілому. Воно полягає в тому, щоб вести навчальний процес на оптимальному рівні розвитку учнів. Шлях узагальнень, відшукання закономірностей, яким підкоряються видимі явища і процеси, - це шлях, який у висвітленні безлічі запитів і розділів науки сприяє більш високому рівню навчання і засвоєння, оскільки спирається на максимальний рівень розвитку школяра. Саме ця умова і забезпечує зміцнення і поглиблення пізнавального інтересу на основі того, що навчання систематично і оптимально вдосконалює діяльність пізнання, її способів, її умінь. У реальному процесі навчання вчителю доводиться мати справу з тим, щоб постійно навчати учнів безлічі умінь і навичок. При всій різноманітності предметних умінь виділяються загальні, якими вчення може керуватися незалежно від змісту навчання, такі, наприклад, як вміння читати книгу (працювати з книгою), аналізувати і узагальнювати, уміння систематизувати навчальний матеріал, виділяти єдине, основне, логічно будувати відповідь, наводити докази і т.д. Ці узагальнені вміння засновані на комплексі емоційних регулярних процесів. Вони й складають ті способи пізнавальної діяльності, які дозволяють легко, мобільно, у різних умовах користуватися знаннями і за рахунок колишніх набувати нові.
3. Емоційна атмосфера навчання, позитивний емоційний тонус навчального процесу - третє важлива умова. Благополучна емоційна атмосфера навчання і вчення пов'язана з двома головними джерелами розвитку школяра: з діяльністю і спілкуванням, які народжують багатозначні відносини і створюють тонус власного настрою учня. Обидва ці джерела не ізольовані один від одного, вони весь час переплітаються в навчальному процесі, і разом з тим стимули, що надходять від них, різні, і різноманітно вплив їх на пізнавальну діяльність і інтерес до знань, інші - опосередковано. Благополучна атмосфера навчання приносить учневі бажання бути розумнішим, краще і догадливий. Саме це прагнення учня піднятися над тим, що вже досягнуто, стверджує почуття власної гідності, приносить йому при успішній діяльності найглибше задоволення, гарний настрій, при якому працюється швидше, швидше і продуктивніше. Створення сприятливої ​​емоційної атмосфери пізнавальної діяльності учнів - найважливіша умова формування пізнавального інтересу і розвитку особистості учня в навчальному процесі. Ця умова пов'язує весь комплекс функцій навчання - освітньої, розвиваючої, яка виховує і надає безпосередній і опосередкований вплив на інтерес. З нього випливає і четвертеважлива умова, що забезпечує сприятливий вплив на інтерес і на особистість загалом.
4. Четвертою умовою є сприятливе спілкування в навчальному процесі. Ця група умов відносини «учень - учитель», «учень - батьки та близькі», «учень - колектив». До цього слід додати деякі індивідуальні особливості самого учня, переживання успіху і неуспіху, його схильності, наявність інших сильних інтересів і багато чого іншого в психології дитини. Кожне з цих відносин може вплинути на зацікавленість учня, як в позитивному, так і в негативному напрямку. Всіма цими відносинами і, перш за все відношенням «вчитель - учень» управляє вчитель. Його вимогливе і в той же час дбайливе ставлення до учня, його захопленість предметом і прагнення підкреслити його величезне значення - визначає ставлення учня до вивчення даного предмета. До цієї групи умов слід здібності учня, а також успіх, досягнутий ним у результаті завзяття та наполегливості.
Отже, вище були розглянуті одні з найголовніших умов формування пізнавального інтересу. Дотримання всіх цих умов сприяє формуванню пізнавального інтересу при навчанні шкільних предметів, у тому числі і математики. 

Мотиви навчання - істотна сторона процесу навчання. Мотивація навчання чи пізнання може бути позитивна, нейтральна, негативна або поєднувати ці сторони.

Позитивними мотивами з боку учня можуть бути: прагнення до знань, бажання отримати хорошу оцінку, заслужити вдячність і повагу дорослих, наслідування улюбленим вчителям. Головне завдання полягає в тому, щоб розвивати і зміцнювати ці мотиви. На цьому етапі перед вчителем стоїть питання: «який спосіб мотивації необхідний для даного учня, в даний період його розвитку».

Досить багато мотивів, які гальмують вчення, негативно впливають на розвиток пізнавального інтересу в освітньому процесі. Серед них переважне місце займають повна відсутність бажання і невміння вчитися, невміння організовувати свій навчальний працю, недостатні знання, недисциплінованість, негативний вплив приятелів та сімейної обстановки, недолік здоров'я, а іноді навіть погана якість роботи вчителя.

Основою розвитку та формування позитивних мотивів навчання є навчальна діяльність, розвиток пізнавальних інтересів у навчанні. У середніх класах школи, і особливо в початкових, головну роль грає вчитель. Діти ще недостатньо досвідчені, щоб керувати собою, перевиховувати себе. Учитель, який володіє педагогічною майстерністю, добре розуміє загальні інтереси класу, індивідуальні особливості і схильності учнів, знаходить методи та прийоми активізації пізнавальної діяльності. Він вміло пов'язує зміст матеріалу з особистим досвідом учнів, що активно сприяє розвитку пізнавального інтересу. Дітям стає ближче, зрозуміліше, цікавіше зміст уроку. Формування проблемних ситуацій на занятті надає інтерес, цікавість навчального заняття, піднімає рівень розвитку і прилучення до справи.

Пізнавальний інтерес до предметів формується в початковій школі, тому не можна упустити момент і не зосередити дитини на майбутнє. Щоб процес розвитку особистості проходив правильно необхідно направляти учня у правильне напрям і підбирати методи стимулювання за його можливостям. Для початку достатньо зацікавити дитину, а далі розвивати його самостійність і відповідальність за самого себе. Це основа для повноцінного розвитку пізнавального інтересу в учня в освітньому процесі.

Прийоми, які допомагають втілити ідею співпраці, співтворчості вчителя й учнів на уроці:

1. Залучення учнів до визначення плану вивчен­ня теми уроку.

2. Активність школяра залежить від умотивова­ності й привабливості для нього подальшої навчаль­ної діяльності. Щоб на уроці виникло співробіт­ництво, діти мають усвідомити й прийняти мету навчальної діяльності. Тільки за цієї умови співро­бітництво набуває особистісного значення.

3. Якщо мета прийнята учнями, маємо подбати про організацію діалогу. Стимулювання різних форм пізнавальної активності на уроках і спеціаль­не формування умінь запитувати і відповідати по­ступово готують дітей до навчального діалогу. В.О.Сухомлинський писав, що гарний вчитель зро­бить усе, щоб у школярів на уроці з'являлися за­питання — мислення на уроці починається саме з цієї хвилини.

4. Ефективним способом організації на уроці є створення ситуації вільного вибору учнями навчаль­ного завдання.

5. Цікавою формою стимулювання сильних учнів до співробітництва можуть бути доручення самостійно добирати завдання для наступного уроку.

6. Треба домогтися, щоб спілкування між учите­лем і учнями на уроці було особистісно-орієнтованим, щоб вимогливість вчителя поєднувалась з ум­інням не пропустити хвилини, коли дитині особли­во потрібні увага та допомога.